Економічна історія України: документи та матеріали

I. Київська Русь ІХ – ХІІ століття

Матеріал з EcoHistUkr
Перейти до: навігація, пошук
867-2.jpg
|


Кінець ІХ ст. – Закон судний людем


Закон судний людем є найстародавнішим слов'янським законодавчим документом, що зберігся до нашого часу. Його первинний текст був написаний у Болгарії та ухвалений у 865 році відразу після прийняття цим слов'янським народом християнства. Закон судний людем, або судебник царя Констянтина (так він був названий в деяких літописних списках) став одним з основних нормативних актів і для давньоруського судочинства та застосовувався на Русі ще при Володимирі Святому..



904-906 рр. – Рафельштетенський митний статут


Рафельштетенський митний статут – унікальний нормативний акт епохи каролінгів Східно-Франкського короля Людовика IV Дитя, що визначав торгову політику Франкської імперії у відносинах зі слов’янством. Документ затверджував правила торгівлі, умови збору таможеного мита з руських купців та свідчив про наявність тісних зовнішньоекономічних зв’язків князівств дохристиянської Русі з країнами Західної Європи..



941, 944, 971 рр. – Договори Київської Русі з Візантією


Договори Київської Русі з Візантією – найдавніші відомі вітчизняні писемні міжнародно-правові акти, важливі першоджерела економічної історії та давньоруського права. Норми, сформульовані у цих договорах, регламентували торговельні відносини двох країн, визначали концептуальні засади міжнародного співробітництва, кримінального та цивільного права давньоруської держави..



1011 р. – Статут князя Володимира Святославича про десятини, суди і людей церковних


«Статут князя Володимира Святославича про десятини, суди і людей церковних» – нормативний документ, що регулював економічні взаємовідносини між основними суб’єктами господарювання Київської Русі, визначав суспільно-економічну роль церкви у давньоруській державі. Зокрема Статутом Володимира прописувався порядок стягнення десятини, як одого з видів податку з доходів на користь церкви. Цей податок суттєво відрізнявся від подібного европейського податку саме методологією його нарахування..



1016 р. – Руська Правда


«Руська Правда» – найбільш повний кодекс давньоруського права, одне з основних писемних джерел пізнання суспільного ладу Київської Русі. Цей визначний історичний документ дозволив дослідникам зробити висновки про економічний потенціал давньоруської держави та про умови ведення господарської діяльності, відтворити особливості функціонування адміністративного княжого апарату, простежити еволюцію суспільного розшарування тощо..



1020 р. – Покон вирний


Стаття 42 «Покон вирний» є однією з тих найхарактерніших складових «Руської Правди», що визначала профеодальну сутність всього документу. «Покон вирний» чітко затверджував феодальне право як право привілею. Його норми виокреслювали типовий для ранньофеодальної держави порядок «годування» княжого уповноваженого вирника (збирача вири)..



1051–1054 рр. – Статут князя Ярослава Володимировича про церковні суди


«Статут князя Ярослава Володимировича про церковні суди» – один з найвідоміших давньоруських статутів, церковний нормативно-правовий акт державного походження, що визначав суспільно-економічну роль церкви. Автори цього документи мали за мету розвинути та доповнити статті «Статуту князя Володимира Святославовича про десятини, суди і людей церковних», конкретизувати та поглибити положення про світську та церковну влади, більш чітко окреслити межі церковної юрисдикції. Статут мав силу закону, корегувався відповідно до вимог часу на потязі багатьох століть та входив до числа основних нормативних актів країни..



1113 р. – Повість минулих літ


«Повість минулих літ» – найдавнішим київським зведений літопис, текст якого зберігся до наших днів. Літопис описує, зокрема, як княжий апарат управління давньоруської держави виконував цілий ряд економічних функцій: забезпечував стабільність економічного життя, регулючи економічні відносини за допомогою законодавства та системи оподаткування, укладав зовнішньоторгові договори, підтримував купецтво, встановлював ринкові міри ваги і довжини, регулював величину позичкового відсотку, організовував захист вітчизняних земель від зовнішніх ворогів. Літопис відображає особливості переходу давньоруського суспільства від первіснообщинного способу виробництва до феодального за умов обмеженого суспільно-економічного укладу рабовласництва..



1113 р. – Статут Володимира Мономаха


Статут Володимира Мономаха, визначний памятник давньоруського права, у науковій літературі названо «прапрадідусем» нормативних актів, що розробляються на основі сучасних капіталотворчих теорій кредиту. Впроваджуючи свій Статут, Володимир Мономах, чи не найпершим на Русі, знижуючи норми позичкового проценту спромігся розширити інвестиції, стимулювати зростання виробництва та споживацького попиту, певною мірою нормалізувати рух обігових коштів, а відтак – збільшити статки своїх підданих..



1125–1136 рр. – Статут великого князя Всеволода про церковні суди, і про людей, і про мірила торгові


«Статут великого князя Всеволода про церковні суди, і про людей, і про мірила торгові» став одним з найвідоміших| давньорус|ьких статутів, що визначав суспільно-економічну роль церкви, регулював економічні взаємовідносини основних суб’єктів господарювання на місцевому рівні. Цим документом були розмежовані та виписані повноваження представників державної влади – князя і його чиновників, архієпископа і церковнослужителів, що вершили судочинство та займалися господарською діяльністю, місцевих виборних органів самоуправління. Суттєвою відмінністю Статуту Всеволода став остаточний перехід під юрисдикцію світської влади міста функцій контролю за торговими мірами, законодавчого супроводження розв’язання судових суперечок, що виникали у торгівельній сфері, встановлення розміру та забезпечення стягненням торгівельного мита. Разом з цим, у Статуті чітко окреслені межі місцевої церковної підсудності|осудності|, а також визначені джерела церковних доходів..



1135 р. – Рукописання князя Всеволода


«Рукописання князя Всеволода» – давньоруський законодавчий акт, яким закріплювалося право церкви Святого Івана на Опоках на Петрятиному дворищі отримувати мито від зважування та реалізації воску. В документі була виписана процедура стягнення та встановлювалися розміри податків, детально визначався порядок розподілу коштів, що надходили від митних зборів до бюджету князя, єпископа, органів місцевого самоуправління та церкви Святого Івана. Розробники «Рукописання» включили у статтю 7 унікальний фрагмент тексту статуту «Іваньківского купецтва» (інша назва «Іваньківське сто»), новгородської купецької корпорації «пошлих» купців (заможних купців, від яких поступала найбільша доля мита). Це єдиний подібний документ, що зберігся до нашого часу. Він, зокрема, регулював взаємовідносини між церквою та купецьким товариством, визначав фінансові забов’язання та умови вступу учасників корпорації..



1137 р. – Статут новгородського князя Святослава Ольговича про церковну десятину


Статут князя Святослава – основний законодавчий акт «Новгородської республіки», в якому положення раніше прийнятих загальнодержавних законодавчих актів були прописані з позицій більш демократичної системи управління князівством. Цим документом була впроваджена нова методологія нарахування виплат з казни на користь церкви. Замість громіздкої системи обрахування десяти відсотків «єдиного збору» від всіх надходжень, був запроваджений фіксований щорічний платіж. Більш прозорий порядок відрахувань з казни десятинного збору таким чином на довгий час було заміненено системою домовленостей князя з церковними керманичами..



1150 р. – Статутні грамоти князя Ростислава Смоленського


Статутні грамоти князя Ростислава Смоленського та єпископа Мануїла визначали суспільно-правове положення смоленської єпіскопії, регламентували порядок надходження княжої десятини від усіх видів господарської діяльності у князівстві. Ці нормативно-правові акти чи не вперше на Русі були підготовлені на основі ретельного статистичного аналізу економічного стану окремих феодальних господарств, промислів міст, погостів, сіл, з урахуванням стану торгівлі та купівельної спроможності окремих громадян. Прийняті вони були на Смоленському вічі представників всіх міст і сіл. Розробники Статутів мали за мету визначити «справедливий» розмір податків (зовсім не обов’язково десяту частину доходу), які могли би платити всі мешканці тієї чи іншої місцини Смоленського князівства..



1185 р. – Слово о полку Ігореве


У поемі «Слово о полку Ігоревім» історично точно зображені події, що відбувалися на Русі у XII столітті. Це був період коли єдина давньоруська держава розпалася на окремі князівства та остаточно запонував феодальний спосіб виробництва. У поемі наведені важливі історичні факти, що не були відображені у «рецензованих» князями та церквою літописних рукописах та безліч на перший погляд невеличких замальовок з побуту, культури, взаємовідносин наших пращурів. Ідея національного єднання на тлі героїзму і фатальних помилок, вперше була визнана ключовою у розбудові держави..



1113 р. – Київський літопис


Київський літопис – давньоруський твір доби роздробленості єдиної держави. Оповідання літопису визнані сучасними науковцями безцінним матеріалом з економічної історії та історії права. У літописному зводі описані заходи княжої влади по забезпеченню політичної та економічної стабільності, розкриті передумови змін у законодавстві та системі оподаткування. Вперше (1187р.) вжито слово Оукраїна (від слова «країна») для означення певної території на якій проживали українці..



Кінець ХІІ - початок ХІІІ ст. – Києво-Печерський патерик

Особисті інструменти